сайт знаходиться в режимі тестової експлуатації

Навіщо потрібна Програма з освіти у сфері прав людини

Дата опублікування:
11 червня 2018 року.

Восени минулого року Міністерство освіти та науки (МОН), Міністерство юстиції та Міністерство інформполітики об’єдналися із неурядовими організаціями, аби розробити Загальнодержавну програму з освіти у сфері прав людини. Її вимагає ухвалена президентом Нацстратегія у сфері прав людини до 2020 року та рекомендує Всесвітня програма ООН освіти у сфері прав людини.

Ініціатори програми переконані, система освіти у сфері прав людини в Україні утвориться, якщо держава працюватиме в таких стратегічних напрямах як освітня політика, її реалізація, створення навчальної атмосфери, викладання та професійний розвиток вчителів. Ці всі напрями передбачені в Загальнодержавній програмі.

Нацстратегія з прав людини головним виконавцем програми призначає Міносвіти. Співвиконавцем буде Мін’юст.

НАВІЩО

Необхідність такої програми продемонстрували результати дослідження “Права людини в Україні”. Українці не орієнтуються в концепції прав людини та мають низьку мотивацію в захисті своїх прав.

“Громадяни виступають за права людини, гідність, справедливість, цінують свободу, кажуть, що є проблема дискримінації. Утім, якщо запитати детальніше, що ж таке права людини, звідки вони з’явилися, чи відбувається порушення прав людини в тій чи іншій ситуації, то значна частина респондентів не розуміє, що це таке. Для них це – за все хороше та проти всього поганого…”, – каже голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Як приклад правозахисники наводять те, що українці розглядають право на життя як право на прийнятні соціально-економічні умови, а не в значенні позбавлення життя. Так само неправильне розуміння прав людини показали 86% респондентів. Вони назвали порушенням прав людини ситуацію, коли їм продали несвіжі продукти і відмовляються прийняти товар назад. Правозахисники пояснюють, що порушником прав людини може бути лише держава, її представник, а не фізична особа.

Також дослідження показало, що близько 58% громадян ніколи не намагались захистити свої права, а 28% назвали ЗМІ найкращими захисниками їхніх прав.

“Нам необхідно допомогти українському суспільству вирости у своєму усвідомленні непорушність прав і свобод людини, а також працювати над тим, щоб звернення до суду стало дієвим механізмом захисту і відстоювання своїх прав. На сьогодні українці шукають знайомства і готові давати хабар, аби захистити свої права. А нам необхідно переконати суспільство захищати права належним способом”, – зауважила виконавча директорка Українського інституту з прав людини Валерія Лутковська.

Окрім того, українських правозахисників непокоїть, що близько третини респондентів готові поступитися частиною прав та свобод заради добробуту. Ще близько третини терпітимуть матеріальні труднощі, але не поступатимуться ними. Інша третина не визначилась із відповіддю.

Експерти вважають, що незнання прав людини підриває безпеку та стабільність у країні.

“Складається парадоксальна ситуація: українці готові віддати владі, яка послуговується риторикою боротьби з російською збройною агресією ті права й свободи, за які ми проливали кров під час Євромайдану. Це дуже тривожна тенденція. Сьогодні обмеження прав людини стаються, зокрема, у сфері свободи вираження поглядів, протидії дискримінації, непропорційного обмеження мирних зібрань. Виграти війну з Росією і самим перетворитись на авторитарну Росію немає жодного сенсу”, – говорить голова громадської організації “Центр громадянських свобод” Олександра Матвійчук.

Автори Загальнодержавної програми з освіти прав людини вказують на низьку залученість українців до вироблення та просування рішень на користь громадянського суспільства чи контролю за діяльністю держави.

Тетяна Печончик переконана, що формувати цінності прав людини та навички захисту своїх прав потрібно з дитячого садка та школи.

“Саме школа – можливість посилити розуміння та сформувати сприйняття прав людини в довгостроковій перспективі. Водночас, держава має проводити реальні, а не косметичні реформи”, – наголошує вона.

ЖОДНИХ ПРАВ ЗЛИМ ЛЮДЯМ

Автори документу констатують, що в Україні немає цілісної системи освіти з прав людини.

“Відбуваються розрізнені процеси в цьому напрямі. Є от тема з прав людини в курсі “Громадянська освіта” за 10 клас. Коли Українська Гельсінська спілка з прав людини проводила моніторинг стану освіти з прав людини у школах, ми зрозуміли: якщо не буде контрольованого системного підходу, то в учасників навчання не будуть формуватись гуманістичні цінності. Тому так важливий цей документ та контроль за його виконанням не лише з боку держави, а й з боку громадських організацій”, – каже координаторка проекту з розробки програми Олександра Козорог.

Натомість опитування 112 вчителів показало, що освітяни оцінюють викладання прав людини у школі як задовільне або ж цілком добре.

У робочій групі кажуть, що під час створення програми вони “не вигадували велосипед”, а використали рекомендації Всесвітньої програми освіти у сфері прав людини.

Загальнодержавну програму планують втілювати у три етапи. Спочатку експерти проведуть національне дослідження стану освіти з прав людини. Опісля визначаться із пріоритетами і створять національні стратегії із виконання цих напрямів. Останнім етапом буде реалізація стратегій та контроль.

Автори програми нарікають на якість сьогоднішніх підручників. У них тема прав людини розкрита недостатньо, а способи захисту прав вони показують дуже загально. Це не дозволяє дітям захищати свої права на практиці. Ба більше, деякі підручники показують викривлене розуміння прав людини, а інколи навіть розповсюджують дискримінаційні стереотипи.

Всі права – хорошим людям. А у злих ніяких прав”. Так закінчується вірш про Івасика-Телесика, покликаний розповісти про права дитини.

^ Вгору ^